соціологія релігії

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ - складова частина релігієзнавства, специфічна галузь соціологічного знання. Предметне поле С.р. охоплює сукупність проблем, базовими серед яких є релігія, суспільство, людина в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Має два рівні осмислення проблем: загальносоціологічний та емпіричний. Загальносоціологічний рівень С.р. - теоретичне осмислення проблем природи релігії, її соціальної сутності, детермінованості, генезису, структури релігійного комплексу, взаємодії її елементів; експлікації релігії як суспільно-функціонуючого феномена через рефлексію її функцій, ролі, місця в суспільній системі, зокрема взаємозв'язку релігії і структурних компонентів соціуму; дослідження форм інституалізації, типів релігійних організацій, їхньої функціональності й ролі, релігійної діяльності й відносин, у т.ч. міжконфесійних, внутрішньоцерковних. Емпіричний рівень С.р. - осмислення проблем релігії методом конкретно-соціологічних досліджень через систему операційно інтерпретованих понять та емпіричних узагальнень як на мікрорівні (віруючі, релігійні групи), так і на макрорівні(суспільство, певні географічні регіони, конфесії та ін.). С.р. має свою систему категорій і понять, спеціальну методику теоретичних і конкретно-соціологічних досліджень. Вона тісно пов'язана з іншими галузями релігієзнавства: філософією, історією, психологією, феноменологією релігії, з іншими галузями соціології, права. Перші спроби соціологічної рефлексії релігії в контексті її взаємозв'язку з соціумом мали місце ще в епоху Відродження. С.р. генетично пов'язана з розвитком соціальної філософії, загальної соціології, з різними філософськими течіями, зокрема з традицією Гегеля, Шляєрмахера, франц. енциклопедистів Я. к галузь релігієзнавства С.р. конституювалась наприкін. XIX - на поч. XX ст. Її засновниками вважають Вебера і Дюркгейма. Як і раніше, в С.р. існують різні напрями (академічний, конфесійноорієнтований), школи, розмаїття методологічних підходів щодо експлікації релігії як суспільного феномена.

М. Бабій